Макс Вебер на стику тисячоліть: нове покоління, нові (епістемо)логіки

Спадщина Вебера: на перехресті традицій

Анотація

Статтю присвячено дослідженню позиції Макса Вебера в соціології та філософії і позиції соціології та філософії стосовно Макса Вебера на межі тисячоліть. Автор звертається до низки аспектів теорематики Вебера (гносеологія, аксіологія, онтологія на мікрорівні та на макрорівні), добре відомих і вивчених у соціології, з метою випрацювати та сформулювати цілісну картину концептуальних і методологічних пропозицій Макса Вебера з точки зору їхньої епістемологічної перспективності. Крім того, у статті досліджено упущені на сьогодні можливості концепції та теоретизування М. Вебера, зокрема, в парадоксалізаціі соціологічного та філософського дискурсів, у вивченні господарської дії тощо. Автор із застосуванням широкого спектра аналітик і концепцій західних (Е. Трельч, Ю. Габермас, Ю. Каубе, В. Шлюхтер, С. Кальберґ, Т. Швін, Г. Йоас, І. Фаланд, К. Палонен) і пострадянських (Ю. Давидов, Л. Титаренко, С. Золян, Т. Дмитрієв) соціологів і філософів, а також аналізуючи низку праць самого німецького філософа і соціолога, демонструє евристичний потенціал Веберових розробок у різних вимірах. Заторкнуто теми витоків і коріння Веберової концепції, його методології науки, соціального статусу науки з точки зору М. Вебера, місце розчаклування в соціальних та епістемологічних процесах, співвідношення мотиву та смислу, проблематику розпорядчої влади та корисності, прав людини в оптиці М. Вебера і макроісторичної логіки в його дослідженнях. Також автор звертає увагу на зв’язок соціально-політичної та світоглядної позиції М. Вебера з його гносеологічними розробками, його науковою та академічною діяльністю. Проведено аналогії ситуацій початку ХХ і початку XXI сторіч з демонстрацією можливостей звертання до Веберового досвіду в сучасній соціокультурній та історичній ситуації.