Кантовий аналіз душі: кореляція з тілом та проблема існування

 РІК ІМАНУЕЛЯ КАНТА

Анотація

У статті висвітлюються концептуальні питання, пов’язані з Кантовим аналізом душі – поняття вкрай важливого для метафізики та психології німецької академічної філософії (Schulphilosophie) Просвітницької доби, яка суттєво залежала від розроблених і систематично викладених філософських і наукових ідей і концептів Кристияна Вольфа. Кантове філософування, його тематика і концептуальна мова формувались у горнилі вольфіанського дискурсу, а з початку 1770–х років – у боротьбі з ним, що призвело до появи нової, критичної філософії – трансцендентального ідеалізму, в річищі якого базового значення набула проблема душі, свідомості й самосвідомості. Саме ця проблематика знайшла своє ґрунтовне висвітлення «Критиці чистого розуму» та інших працях, що побачили світ пізніше.. Стаття привертає увагу до Кантових лекцій, які, з одного боку, демонструють його критичну налаштованість до так званих вольфіанців, їхньої метафізики та психології, а з іншого боку, лекційні матеріали унаочнюють нову концептуальну позицію Канта і, що важливо, її розвивають, доповнюють і уточнюють. Висвітлено джерела Кантових лекцій, з урахуванням тих обставин, що ми маємо у своєму розпорядженні конспекти лекцій, автори яких або невідомі, або, якщо й відомі, то все одно їхнє авторство викликає у фахівців певні сумніви, оскільки це неодноразово переписані різними людьми конспекти. У статті аналізуються конспекти лекцій із психології, автори яких більш-менш відомі, крім того, ці конспекти визнаються фахівцями досить валідними. Концептуальний зміст цих лекцій дає підстави поглянути на Кантове розуміння проблеми душі у дещо ширшому контексті порівняно з «Критикою чистого розуму», де ця проблема аналізується у зв’язку з паралогізмами розуму та трансцендентальної дедукції категорій. У своїх лекціях із психології Кант привертає увагу до проблеми взаємодії душі й тіла людини, «місцеперебування душі», пов’язуючи це не стільки з органами людського тіла (наприклад, голови), скільки з розташуванням людини як тілесної істоти у світі, що уможливлює всі акти свідомості, самосвідомості, чуттєвого сприйняття. Тобто Кант підкреслює базове значення такого просторового розташування людини для того, щоб душа – те, що належить людині як певній цілісності, а не окремому органу,  що виконує когнітивні функції. У статті аналізується важлива для критичної філософії проблема існування, її різні модальності, предикація, особливий наголос на проблемі існування метафізичних предметів – душі, Бога, світу як цілого.