Покликання людини як тема веберової думки

Спадщина Вебера: на перехресті традицій

Анотація

У статті розкрито значення праць Макса Вебера для тематизації покликання як важливої світоглядної ідеї європейської культури. Розглянуто Веберів аналіз формування поняття покликання за часів єврейського полону в давньоєгипетській державі, а також у Старому Запо- віті та його інтерпретаціях у перекладах Мартина Лютера. Зокрема, для розуміння соціальних процесів у реформаційній Європі та Америці важливо простежити експлікацію Вебером трансформування релігійного сенсу покликання як «завдання» або «послання» людини у світі у мотивацію до практичної професійної діяльності. Проаналізовано імплементацію Веберової теорії соціальної дії та політичного панування в концепції покликання. На прикладі аналізу харизматичного лідерства, відповідальності політика, етосу науковця показано внутрішню суперечність досвіду покликання. Поєднання афективних, ціннісно-раціональних та цілераціональних елементів мотивації людини в покликанні становить проблему, розв’язання якої є водночас рушійною силою його реалізації. Розкрито філософське й теологічне підґрунтя концепції покликання як такої, що в ній Вебер дошукувався шляхів поєднання часового та вічного вимірів буття людини. Покликання як поняття європейської культури після Реформації слугує меті знаходження та реалізації сенсу особистісного існування й леґітимації соціальної дії. Зокрема, ідея покликання обґрунтовує можливість і необхідність узгодження етики переконання та етики відповідальності як в індивідуальному існуванні людини, так і в соціальній моралі.