НЕНАВИСТЬ ЯК МОРАЛЬНЕ ПОЧУТТЯ ЗА ЧАСІВ ВІЙНИ

Анотація

Статтю присвячено розгляду феномена ненависті у філософських, психологічних і етичних аспектах та його мотиваційної ролі під час війни. Розкриваючи розуміння ненависті у філо- софії, автор аналізує «Трактат про людську природу» Д. Г’юма і розглядає структуру нена- висті в єдності елементів «причина-об’єкт-мета» та роль емпатії в її генезі. У статті до- ведено, що ненависть як почуття не є інстинктом або лише емоцією людини, але має інтен- цію до розуміння іншої особи та етичної оцінки її мотивів і дій. Автор аналізує психологічну ґенезу ненависті як довготривалого комплексу неґативних настановлень, мотивів, емоцій і схильностей людини, що формується в індивідуальному і соціальному бутті. Розкрито бага- товимірність переживання і змісту ненависті: від простого заперечення буття інших істот до морального осуду і вимоги відплати заподіяної кривди і боротьби зі злом.

У статті проаналізовано концепцію ненависті Р. та К. Стернберґів як заперечення близькості іншого, що поєднується у різних комбінаціях з емоціями і залученістю людини до дії. На цій підставі у статті розглянуто можливості набуття ненавистю етичного змісту та проаналізовано типологію ненависті Дж. Джи (проста ненависть, упередженість, зло- вмисність або ворожість, відплатна ненависть та моральна ненависть). Автор статті до- водить, що вищі форми усвідомленої і контрольованої ненависті мають раціональні компо- ненти і моральний зміст. Зроблено висновок, що «відплатна ненависть» як моральна реакція і установка на осуд злочинця і як вимога притягнення його до відповідальності є адекватною формою мотивації спротиву під час війни та в період установлення миру. Така ненависть відіграє леґітимну роль у моральному житті зрілої людини і може бути етично виправданою.