МИСТЕЦТВО ТА ВІЙНА: СПЕЦИФІКА ХУДОЖНІХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Есей

Анотація

Чи є слушним давнє висловлювання — «коли говорять гармати, музи мов- чать»? Здавалось абсолютно сюрреалістичним, що наше покоління буде вимушене перевірити цю тезу на власному житті, коли, гадали ми, почуття здорового глузду, травматичний досвід Другої світової війни, мали б унеможливити теперішнє масове безумство, ґрунтоване на нездорових імперських амбіціях.

Коли минув певний період після початку війни і вдалося трохи зменшити травматичне відчуття первинного шоку, стало можливим здійснювати спроби проаналізувати все те, що з нами відбувалося і далі відбувається в контексті завзятої боротьби за незалежність, яка вносить корективи в будь-які сфери нашого життя. Одразу згадується досвід Віктора Франкла, який знайшов у собі внутрішні сили піднестися над власними екзистенційними, драматичними переживаннями й описати всі стадії, які проходила людина, опиняючись у концтаборі та стикаючись із несумісними з життям умовами. Звісно, те, що пережив Франкл, не може навіть йти у порівняння із життям тих, хто зараз перебуває на значній відстані від лінії фронту, але його досвід і приклад може стати у пригоді науковцям, що прагнуть спробувати піднестися над власними переживаннями й поглянути на все, що відбувається навколо, очима дослідника. І хоча ми все ще знаходимось всередині драматичних подій сучасності й не можемо бути повною мірою об’єктивними, є сенс спостерігати й фіксувати ті трансформації, які відбуваються навколо і всередині нас.