Критика Ч. Пірсом настанов картезіанської філософії

СТОРІНКА МОЛОДОГО НАУКОВЦЯ

Анотація

Стаття має намір показати значущість ідей Ч. Пірса для розвитку сучасної філософії, з’ясувати основні напрямки критики ним настанов картезіанської і ширше модерної філософії (там де вона йде від Декарта) і розглянути позитивну програму його філософії, яку він пропонує як альтернативу модерній.

Пірс виходить з прагматичного та семіотичного підходу до природи людини, свідомості та пізнання. Завдяки вказаному підходу йому вдалося підважити ключові ідеї модерного розуміння пізнання, людини, мови, а саме: індивідуалізм, мовний атомізм, догматизм, дуалізм, репрезентаціонізм, номіналізм, фундаціонізм тощо. І, натомість, запропонувати нову теорію пізнання, нову онтологію та антропологію. Пірс стверджує опосередкованість людського пізнання знаками (мовними, культурними, чуттєвими), неможливість інтроспекції та інтуїції, відстоює холізм, фалібілізм, прагматизм, реалізм, синехізм, інференціалізм та пропонує нове розуміння особистості — все це робить його актуальним та сучасним мислителем.

Ідеї Пірса пропонують свіжий погляд на сучасну наукову практику. Переосмислення Пірсом основ пізнання ставить його поряд з багатьма мислителями XX і XXI ст. Розвиток його ідей можна побачити в сучасній антропології, епістемології, в дослідженнях штучного інтелекту, семіотиці тощо.

Стаття розділена на чотири підрозділи, які присвячені основним напрямкам критики Пірсом філософії Декарта: в першому — проти скептичної методології Декарта Пірс ставить поняття переконання та принцип фалібілізму, в другому — Пірс заперечує можливість інтуїції і доводить опосередкованість нашого пізнання знаками, в третьому — йдеться про переваги семіотичного та комунікативного підходу над епістемічним індивідуалізмом та мовним атомізмом, в четвертому — номіналізму та дуалізму Декарта Пірс протиставляє реалістичний підхід та свою теорію синехізму, а також семіотичну антропологію.