Критика екзистенціалізму Карлом Ясперсом. Філософія екзистенції та екзистенціалізм

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

Анотація

Поза німецькомовним середовищем Ясперса іноді помилково називають екзистенціалістом. Хоча сам Ясперс бачив себе філософом екзистенції, а екзистенціалізм гостро критикував. Ця помилка виникла через плутанину в перекладах назв Existenzphilosophie та Existentialismus із німецької іншими мовами. Про відмінність цих термінів активно заговорили відразу ж піс ля Сартрової лекції про гуманізм, у якій Сартр, як він гадав, оголосив про новий напрям у філософії — екзистенціалізм (Existentialisme), до якого зарахував також і Ясперса як релігійного представника цього напряму. Тож метою статті є дослідити й проаналізувати критику ек зистенціалізму та відмову від нього з боку Ясперса. Адже ще задовго до Сартрової лекції Ясперс писав про хибний метод пізнання людини на противагу істинному шляху — висвітлення екзистенції людини, а також стверджував, що для означення цього хибного методу він створив нове слово — Existentialismus. Якщо висвітлення екзистенції Ясперс розумів як саморефлексію та самопереживання людини, які поглиблюються в досвідах межових ситуацій (Grenzsituationen), то екзистенціалізм він розглядав як пізнання людини як певного об’єкта поміж інших об’єктів. Уже згодом — після Сартрової лекції — Ясперс перейшов до критики екзистенціалізму як напряму, що виник під впливом філософії екзистенції та як вияв її занепаду. Ясперс пов’язав екзистенціалізм головно зі Сартром і окреслив головні підстави своєї критики: екзистенціалізм ґрунтується на голій абстракції й головна Сартрова теза — екзистенція людини передує її есенції — є підтвердженням цього; екзистенціалізм використовує певну поетичну нечіткість деяких висловлювань і є спробою подолання нігілізму через самий нігілізм; ця філософія заперечує існування будь-якої трансцендентної основи людини та світу. З цих міркувань Ясперс і відмовився від екзистенціалізму, який у своїй суті відрізняється від філософії екзистенції Поза німецькомовним середовищем Ясперса іноді помилково називають екзистенціалістом. Хоча сам Ясперс бачив себе філософом екзистенції, а екзистенціалізм гостро критикував. Ця помилка виникла через плутанину в перекладах назв Existenzphilosophie та Existentialismus із німецької іншими мовами. Про відмінність цих термінів активно заговорили відразу ж піс ля Сартрової лекції про гуманізм, у якій Сартр, як він гадав, оголосив про новий напрям у філософії — екзистенціалізм (Existentialisme), до якого зарахував також і Ясперса як релігійного представника цього напряму. Тож метою статті є дослідити й проаналізувати критику екзистенціалізму та відмову від нього з боку Ясперса. Адже ще задовго до Сартрової лекції Ясперс писав про хибний метод пізнання людини на противагу істинному шляху — висвітлення екзистенції людини, а також стверджував, що для означення цього хибного методу він створив нове слово — Existentialismus. Якщо висвітлення екзистенції Ясперс розумів як саморефлексію та самопереживання людини, які поглиблюються в досвідах межових ситуацій (Grenzsituationen), то екзистенціалізм він розглядав як пізнання людини як певного об’єкта поміж інших об’єктів. Уже згодом — після Сартрової лекції — Ясперс перейшов до критики екзистенціалізму як напряму, що виник під впливом філософії екзистенції та як вияв її занепаду. Ясперс пов’язав екзистенціалізм головно зі Сартром і окреслив головні підстави своєї критики: екзистенціалізм ґрунтується на голій абстракції й головна Сартрова теза — екзистенція людини передує її есенції — є підтвердженням цього; екзистенціалізм використовує певну поетичну нечіткість деяких висловлювань і є спробою подолання нігілізму через самий нігілізм; ця філософія заперечує існування будь-якої трансцендентної основи людини та світу. З цих міркувань Ясперс і відмовився від екзистенціалізму, який у своїй суті відрізняється від філософії екзистенції