Дебати про війну та демократію

продовження теми: Війна. Суспільство. Демократія

Анотація

З середини 1970-х років предметом особливої уваги соціальних дослідників стали питання про те, чи гарантує демократія мир, чи потрібно жертвувати свободою в ім’я безпеки під час війни, як можливий стабільний мир, які загрози несе війна демократії. Саме в цей час під впливом ідей Імануеля Канта та Девіда Г’юма формується гіпотеза демократичного світу, в основі якої лежить уявлення про те, що демократії між собою не воюють. Предметом розгляду в цій статті стали теоретична дискусія, пов'язана з цією гіпотезою, а також суперечки з приводу питання про те, чи впливає тип політичного режиму на успіх держави у війні. Дослідження теоретичних дебатів дало змогу побачити, що прихильники гіпотези демократичного миру так і не змогли навести переконливих доказів безпосереднього зв’язку типу політичного режиму й готовності ініціювати війну або підтримувати мир. Разом із тим, під час дебатів було спростовано й інше усталене переконання, а саме – у військовій слабкості демократій.

У статті зазначається, що в основі теоретичного підходу до вивчення проблеми війни та демократії, який є панівним, лежить есхатологічне уявлення про майбутній демократичний світ. На противагу цьому уявленню, наголошується, що більш справедливим та виправданим був би підхід, перспективу якого відкриває ідея Ґюнтера Андерса про «апокаліпсис без Царства», тобто, що за руйнуваннями, що їх несе війна, не слідує побудова нового світу. Відповідно, головним завданням тоді стає не досягнення демократії у війні, а збереження демократії під час війни.