Еволюція поняття абсолюту у Й. Ґ. Фіхте

Історія світової філософії

Анотація

У статті запропоновано аналіз поняття Абсолюту у філософії Фіхте, яке, за всієї складності його дефініції, набуває в цього філософа багатого та творчого переосмислення й надалі впливатиме на філософські системи мислення. Поступово впроваджуючи це поняття до свого філософського проєкту Wissenshaftslehre, Фіхте часто змінює його інтерпретацію. Так, від дещо непевного апробаційного концепту «абсолютне Я» через критику Абсолюту в Шелінґа він переходить до теорії маніфестації Абсолюту, щоразу підбираючи нові метафори для його позначення й інколи навантажуючи його релігійним змістом, за якого поняття «Абсолют» стає замінним щодо поняття «Бог». З одного боку, для філософа є важливим не зредукувати Абсолют до простого об’єкта мислення, адже це свідчитиме про обмеження Абсолюту. З іншого – не слід Абсолют вважати порожнім чи нейтральним концептом або чимось цілковито закритим у собі, бо тоді можна поставити під сумнів його існування як такого. Тому Фіхте є обережним щодо чітких окреслень і дефініцій. Цю дилему він намагається розв’язати через ідею маніфестації Абсолюту. Здатність проявляти себе – це претензія на те, що Абсолют може бути також розпізнаним і помисленим. Відтак Абсолют проявляє себе у формі знання. Фіхте наголошує, що Абсолют жодним чином не є нашою проєкцією розуму, він може бути незалежним від нашого мислення, однак з однією особливою відмінністю: істина, знання мають свою основу в ньому. Отже, Фіхте з теорією Абсолюту розробляє ідею певної основи, яка є поза нами самими, тобто має трансцендентний характер, а звідси дає змогу знанню чи істині не грузнути в суб’єктивних тенетах. Аналізуючи крок за кроком процес еволюції цього поняття, матимемо можливість побачити, як в останні роки свого життя філософ констатує важливість двох реальносте – Я та Абсолют – та як пояснює зв’язок між ними.