Кант про самозбереження розуму
DOI:
https://doi.org/10.15407/fd2024.02.030Ключові слова:
Кант, самозбереження, розум, моральна теорія, просвітництвоАнотація
Поняття самозбереження було одним із центральних понять у філософії та юриспруденції Нового часу. Чимало дослідників слушно вказують на те, що це поняття цілком обґрунтовано було пов’язане з розумом людини. У Кантовій філософії теж можна знайти цю ідею самозбереження розуму, насамперед у сенсі самоутвердження розуму, проте цей сюжет, хоч як це дивно, не відіграє жодної вагомої ролі в сучасних кантознавчих дослідженнях. Безперечно, «раціональність самозбереження» лежить в основі будь-якого пізнання і чинення, однак це лише одне значення самозбереження. У «Метафізиці звичаїв» Кант говорить про «моральне самозбереження», яке полягає в тому, що людина не порушує своїх етичних і правових обов’язків. Водночас Кант вживає «самозбереження» і в значенні сильної моральної позиції, зорієнтованої на цілі. У цьому стосунку Кант мовить про збереження «людськості в нашій особі». Там, де самозбереження стає спеціальною темою в Канта, йдеться про положення щодо цілей, про формування та розвиток, про подолання неповноліття. Ця тема експлікується завдяки низці інших понять: самостійне мислення, самовизначення, самопанування, самовладання, самосхвалення, самопочуття, самозаконодавство, автономія тощо. Як відомо, Кант порівнює категоричний імператив із «компасом», з яким люди можуть орієнтуватися у своїх вчинках. Однак для повної орієнтації потрібні знання про світ та людей, треба зважати на конкретні речі та реальних людей. У своїй статті «Що означає орієнтуватися в мисленні?» (1786) Кант формулює «максиму самозбереження розуму», яка постає конкретизацією думки, що розумна істота існує як ціль сама по собі. Ця максима ідентифікується із максимою самостійного мислення, мета якого полягає у подоланні неповноліття. Як відомо, ця засаднича теза є програмою просвітництва. Максиму «самозбереження розуму» як верховний принцип нашого використання розуму можна тлумачити як максиму другого порядку. Вагомо підкреслити, що сфера застосування цієї максими є значно ширшою і більшою мірою всеохопною порівняно зі сферою застосування категоричного імперативу.
Посилання
Blumenberg, H. (2012). Die Legitimität der Neuzeit. Erweiterte Ausgabe, 6. Aufl. Frankfurt a.M: Suhrkamp.
Brandt, R. (2007). Die Bestimmung des Menschen bei Kant. Hamburg: Meiner.
Hutter, A. (2003). Das Interesse der Vernunft. Kants ursprüngliche Einsicht und ihre Entfaltung in den transzendentalen Hauptwerken. Hamburg: Meiner.
Kant, I. (1900). Gesammelte Schriften. (Bd. 1-29). (Preußische Akademie der Wissenschaften, Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin, Akademie der Wissenschaften zu Göttingen, Hrsg.). Berlin: Reimer & de Gruyter.
Stader, D. (2024). Unmündigkeit. Kant und die soziale Dynamik der Aufklärung. Hamburg: Meiner.
https://doi.org/10.22613/zfpp/11.1.10
Sommer, M. (1977). Die Selbsterhaltung der Vernunft. Stuttgart-Bad Cannstatt: Frommann-Holzboog.
Sommer,M. (1988). Identität im Übergang: Kant. Frankfurt a.M: Suhrkamp.
##submission.downloads##
-
PDF
Завантажень: 45
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, згодні з наступними умовами:
- Автори зберігають авторське право і надають журналу право першої публікації.
- Автори можуть укладати окремі, додаткові договірні угоди з неексклюзивного поширення опублікованої журналом версії статті (наприклад, розмістити її в інститутському репозиторії або опублікувати її в книзі), з визнанням її первісної публікації в цьому журналі.
- Авторам дозволяється і рекомендується розміщувати їхню роботу в Інтернеті (наприклад, в інституційних сховищах або на їхньому сайті) до і під час процесу подачі, так як це може привести до продуктивних обмінів, а також скорішого і ширшого цитування опублікованих робіт (див. вплив відкритого доступу).
