СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЧИ МИР? КОЛІЗІЯ КОНЦЕПЦІЙ МИРУ І ВІЙНИ У ХРИСТИЯНСЬКІЙ ЕТИЦІ ТА В ПРАКТИКАХ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ

Анотація

У статті проаналізовано причини та наслідки витіснення властивої католицькій християнській етиці концепції справедливої війни, що корелюють з підходами міжнародних організацій із безпеки, орієнтованими на апріорну можливість згоди, діалогу і ненасильницького врегулювання конфліктів. Серед причин негативних наслідків виокремлено хибну думку про те, що час воєн між державами минув, і трактування збройних конфліктів як суто внутрішніх регіональних суперечок. Ці чинники призводять до запізнілої реакції міжнародної спільноти на війни або взагалі до відсутності дієвої реакції. Небажаним наслідком є також знецінення покликання військових та недоліки у підготовці морально-психологічного забезпечення виконання їхніх обов’язків.

Критику теорії та практики справедливого миру в її католицькому варіанті та в алгоритмах дій ООН запропоновано на підставі аргументів М. Потапела, який розкриває неспроможність цієї концепції на тлі війни РФ в Україні з 24 лютого 2022 року. Критичні зауваги стосуються, зокрема, орієнтованості цієї концепції лише на захист та забезпечення індивідуальних прав людини й відсутність правових та безпекових механізмів захисту суверенітету держав і права націй на існування у випадку збройних агресій із боку інших держав. Важливою теоретичною проблемою є надто оптимістична антропологія теорії справедливого миру, яка покладається на моральність людини й недооцінює схильність до зла та незгоди. Натомість увагу зосереджено на тому, що в самій християнській теології Авґустина, Томи Аквінського і в подальшій католицькій думці обґрунтовано потребу у відновленні та захисті справедливості силою. Зроблено висновок про актуальність розвитку концепції справедливої війни, а також що її імпліцитною метою є досягнення справедливого миру і що вона має доповнюватися напрацюваннями у сфері jus post bellum.

У дослідженні продовжено міркування з теми досягнення миру в Україні, зокрема в річищі питань про можливість і межі компромісу, розглянутих С. Йосипенком (Філософська думка, 2024, №4). Акцентовано увагу на поєднанні переконання і відповідальності в політиці (М. Вебер) і ролі зовнішньої допомоги Україні для забезпечення перспектив справедливого миру, що передбачає виправдане застосування сили й усунення військових злочинців як сторони переговорів.