Соціальна драма незалежності

Анотація

У статті аналізується проблема розвитку України за доби незалежності та здійснюється зіставлення способу організації соціальної дійсності в сучасній Україні та в радянський період. Головним реґулятивним чинником життя радянського суспільства був принцип панування. Україна успадкувала цей принцип панування і зберігає його чільну роль у чинному нині соціальному ладі. Автор аналізує його різноманітні вияви, що задають структуру української соціальності, зокрема зростання чиновницького класу та бюрократичний тиск на всі сфери та ланки життя. Засилля бюрократії містить латентне насильство, живить корупцію та мінімізує соціальну динаміку. Також ідеться про феномен владної ренти, що втілюється у своєрідній «приватизації держави». Ще одним універсальним ефектом принципу панування є подвоєння соціальної дійсності на позірну та приховану. Позірна дійсність перетворюється на простір існування пересічних громадян та здійснення леґальних процедур, тоді як прихована містить нереґламентовану жодною леґальною нормативністю систему реальної циркуляції влади, а відтак і керування всіма рухами соціального тіла. Системну роль у прихованій соціальності відіграють кліки — неформальні угруповання впливових осіб, що реально контролюють перебіг справ. Наслідком принципу панування є пасивність та марґіналізація українського громадянина, пов’язані з дефектом політичної участі. Втіленням цієї не-участі у владі стають такі форми свідомості, як сподівання, вподобання та зневіра. Отже, на сьогодні незалежність є не даністю, а шансом, який ще треба зреалізувати. Шлях до цього пролягає через відновлення ролі народу як суверена влади та розвиток відмінних від принципу панування реґулятивних чинників соціальності.