Кантове положення про моральний закон як «факт розуму»: герменевтичні та історіографічні перспективи
РІК ІМАНУЕЛЯ КАНТА
DOI:
https://doi.org/10.15407/fd2024.01.007Ключові слова:
Кант, моральна філософія, категоричний імператив, факт розуму, кантознавствоАнотація
У «Критиці практичного розуму» Кант обґрунтовує свій славнозвісний категоричний імператив покликанням на «факт розуму» (§ 7). Прискіпливіше прочитання цього пасажу виявляє, що йдеться про «основний закон чистого практичного розуму», а його «усвідомлення» називається «фактом розуму». Природно напрошується думка, що Кант допускається «натуралістичної помилки», коли із буття (факту) намагається обґрунтувати повинність (закон). Аналіз ширшого взаємозв’язку вживання терміна «факт», який трапляється у «Критиці» загалом 11 разів, засвідчує, що його денотатом є моральний закон, який експлікується у відповідних контекстах і кроках аргументації. Особливою проблемою інтерпретації стає тлумачення генітиву у виразі «факт розуму» [ein Factum der Vernunft]. Його прийнято читати як genitivus subjectivus (факт є продуктом (діянням) розуму, факт виникає завдяки розуму) і як genitivus objectivus (сам розум є фактом, чимось фактичним). Але під кутом зору сучасних досліджень Канта, перспективним є його прочитання як genitivus auctoris (Вілашек, Вольф, Нолер). На користь цього свідчить і специфічний слововжиток з боку Канта латинської форми «ein Factum» в інших творах у значенні не «факту», а «привинювального діяння». Починаючи зі статті Дитера Генриха «Поняття звичаєвого осягнення і Кантове вчення про факт розуму» (1960) багато дослідників тлумачать тезу про «факт розуму» як відмову Канта від спроби дедукції морального пізнання в «Узасадненні до метафізики звичаїв» (1785). Однак, як показують сучасні розвідки (Ридель, Вольф), така інтерпретація не досить переконлива. Є достатні підстави вважати, що саме морально-правове вчення Канта про imputatio facti може висвітлювати загадковий пасаж II Критики.
Посилання
Beck, L. W. (1960). A Commentary on Kant's Critique of Practical Reason. Chicago: The University of Chicago Press.
Beck, L. W. (1961). Das Faktum der Vernunft: Zur Rechtfertigungsproblematik in der Ethik. Kant-Studien, 52, 271-282.
https://doi.org/10.1515/kant.1961.52.1-4.271
Böhme, H., Böhme, G. (1985). Das Andere der Vernunft. Zur Entwicklung von Rationalitätsstrukturen am Beispiel Kants. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.
Henrich, D. (1954/55). Das Prinzip der Kantischen Ethik. Philosophische Rundschau, II, 20-38.
Henrich, D. (1960). Der Begriff der sittlichen Einsicht und Kants Lehre vom Faktum der Vernunft. In: Die Gegenwart der Griechen im neueren Denken. Festschrift für Hans-Georg Gadamer. Hrsg. von Dieter Henrich, Walter Schulz, Karl-Heinz Volkmann-Schluck (SS. 77-115). Tübingen: Mohr.
Ilting, K.-H. (1972). Der naturalistische Fehlschluß bei Kant. In: Rehabilitierung der praktischen Philosophie. Hrsg. von Manfred Riedel (Bd. I, SS. 113-130). Freiburg: Rombach.
Irrlitz, G. (2015). Kant-Handbuch. 3. Aufl. Stuttgart: Metzler.
https://doi.org/10.1007/978-3-476-05432-6
Jodl, F. (1923). Geschichte der Ethik als philosophischer Wissenschaft. 3. Aufl. Bd. II. Stuttgart, Berlin: Cotta.
Kant, I. (1900). Gesammelte Schriften. Hrsg. von der Königlich Preußischen Akademie der Wissenschaften. Berlin: de Gruyter.
Kant, I. (1998). Kritik der reinen Vernunft. Hrsg. von Jens Timmermann. Hamburg: Meiner.
Kaufmann, M. (2007). Autonomie und das Faktum der Vernunft. In: Kant in der Gegenwart. Hrsg. von Jürgen Stolzenberg (SS. 227-245). Berlin, New York: de Gruyter.
https://doi.org/10.1515/9783110208733.4.227
Noller, J. (2021). Faktum der Vernunft? Kant und Hume über das Sein des Sollens. In: Sein und Sollen. Perspektiven in Philosophie, Logik und Rechtswissenschaft. Hrsg. von G. Karageorgoudis, J. Noller (SS. 115-141). Paderborn: Brill - Mentis.
https://doi.org/10.30965/9783957437082_007
O'Neill, O. (2002). Autonomy and the Fact of Reason in the 'Kritik der praktischen Vernunft'. In: O. Höffe (Hrsg.), Immanuel Kant: Kritik der praktischen Vernunft (Klassiker Auslegen) (Bd. 26, SS. 81-97). Berlin: Akademie 2002.
https://doi.org/10.1524/9783050050317.81
Prauss, G. (2017). Kant über Freiheit als Autonomie. 2. Aufl. Frankfurt a. M.: Klostermann.
https://doi.org/10.5771/9783465142966
Reininger, R. (1923). Kant, seine Anhänger und seine Gegner. München: Reinhardt.
Riedel, M. (1989). Imputation der Handlung und Applikation des Sittengesetzes. Über den Zusammenhang von Hermeneutik und praktischer Urteilskraft in Kants Lehre vom "Faktum der Vernunft". In: M. Riedel, Urteilskraft und Vernunft. Kants ursprüngliche Fragestellung (SS. 98-124). Frankfurt a. M.: Suhrkamp.
https://doi.org/10.5771/0340-7969-1989-1-27
Sala, G. (2004). Kants "Kritik der praktischen Vernunft". Ein Kommentar. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.
Schopenhauer, A. (1919). Die beide Grundprobleme der Ethik. In: A. Schopenhauer, Sämmtliche Werke. Hrsg. von J. Frauenstädt. 2. Aufl. Bd. 4. Leipzig: Brockhaus.
Willaschek, M. (1992). Praktische Vernunft. Handlungstheorie und Moralbegründung bei Kant. Stuttgart, Weimar: Metzler.
https://doi.org/10.1007/978-3-476-05577-4
Wolff, M. (2009). Warum das Faktum der Vernunft ein Faktum ist. Auflösung einiger Verständnisschwierigkeiten in Kants Grundlegung der Moral. Deutsche Zeitschrift für Philosophie, 57(4), 511-549.
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, згодні з наступними умовами:
- Автори зберігають авторське право і надають журналу право першої публікації.
- Автори можуть укладати окремі, додаткові договірні угоди з неексклюзивного поширення опублікованої журналом версії статті (наприклад, розмістити її в інститутському репозиторії або опублікувати її в книзі), з визнанням її первісної публікації в цьому журналі.
- Авторам дозволяється і рекомендується розміщувати їхню роботу в Інтернеті (наприклад, в інституційних сховищах або на їхньому сайті) до і під час процесу подачі, так як це може привести до продуктивних обмінів, а також скорішого і ширшого цитування опублікованих робіт (див. вплив відкритого доступу).
