Винайдення суб’єктивности і філософія підозри. Частина І. Винайдення суб’єктивности, або Приборкання Діоніса

Анотація

У першій частині «Винайдення суб’єктивности, або приборкання Діоніса» статті «Винайдення суб’єктивности і філософія підозри» йдеться про формування в європейській інтелектуальній традиції сучасного поняття суб’єктивности від античности до сьогодення. На думку автора, цей процес починається з тієї події, яку можна назвати антропологічним поворотом в античній філософії. Ця подія відбувається насамперед завдяки Сократу та софістам. Тут насамперед варто згадати вислів Протагора «Людина є мірою усіх речей, тих, що існують, у тому, що вони існують, і тих, що не існують, у тому, що вони не існують», який веде не так до епістемологічного релятивізму, як до того, що відтоді увага античних мислителів фокусується на феномені людини. Попри Сократову критику софістів, цей мотив їхньої філософії вочевидь залишається важливим і для його мислення. Надалі важливим моментом у цьому процесі є створення Аристотелем поняття “ύποκείμενον”, яке перекладається латиною як “subjectum”, а через латину входить до всіх сучасних європейських мов, зокрема до української у вигляді поняття «суб’єкт». Наступним кроком формування сучасного поняття суб’єктивности є християнське вчення про безсмертя душі. Релевантним для теми дослідження виявляються інтерпретація досвіду перших християн у творі Фридриха Ніцше «Ранкова зоря» й опис впливу руйнації античного політичного ладу на формування ідей вічности та безсмертя у творі Ганни Арендт «Становище людини». Остаточно принцип суб’єктивности встановлюється у філософії Рене Декарта, а саме в його вислові “Ego cogito ergo sum”, і сягає свого апогею в трансценденталізмі Імануеля Канта у вигляді трансцендентальної єдности самосвідомости. Але майже одразу принцип суб’єктивности піддається критиці, про що йдеться у другій частині статті.