ТРІАНГУЛЯЦІЯ ДЕВІДСОНА ТА ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: СЕМІОТИКА ЦИФРОВОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ

Анотація

У статті досліджується трансформація штучного інтелекту (ШІ) з інструментального засобу в автономного посередника крізь призму епістемологічної концепції тріангуляції Дональда Девідсона. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю філософського осмислення великих мовних моделей (LLM) не лише як алгоритмічних систем, а і як потенційних суб’єктів комунікації, що потребує перегляду категорій пропозиційних установок – переконань, намірів та бажань. Наукова новизна полягає у зіставленні девідсонівського «трикутного екстерналізму» (Я–Інший–Світ) із сучасною проблематикою цифрової суб’єктності. Звернення до мисленнєвого експерименту про «Болотну людину» (Swampman) обґрунтовує тезу, що без історичної генези та причинно-наслідкового зв’язку зі спільним світом, ШІ ризикує залишитися «семантичним зомбі». На відміну від підходу В. Квайна, стратегія Девідсона передбачає, що об’єктивність знання виникає лише в процесі інтерсуб’єктивної взаємодії, а звідси, – розуміння істини уможливляється тільки через мову як форму соціальної тріангуляції. У межах дослідження припускається можливість паралелі з художнім образом робота Клари з роману К. Ішиґуро як пізньої моделі девідсонівської тріангуляції, де етична суб’єктність виникає через спробу інтерпретації людського контексту. Особливу увагу приділено логічній структурі радикальної інтерпретації та адаптації теорії істини А. Тарського. Авторка доводить, що значення речень у ШІ-системах є «семантично непрозорим» без залучення до спільного символічного простору. У висновках підкреслюється, що перехід від мобільних до ембієнтних обчислень вимагає від ШІ не просто точності, а здатності до «когнітивного використання тристороннього зв’язку». Встановлено, що приписування ШІ пропозиційних установок часто є наслідком людської антропоморфізації, тоді як справжня суб’єктність потребує історії взаємодії з людиною. Стаття пропонує розгляд тріангуляції як фундаментальної моделі для створення людино-машинних систем, в яких етична відповідальність та змістова комунікація стають можливими лише всередині «замкненого трикутника» спільної об’єктивної реальності.