Парадокси концепту ідентичності: минуле та сучасність

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

Анотація

Статтю присвячено проблемним аспектам концепту ідентичності, аналіз яких дає змогу виявити й подолати парадокси «діахронної ідентичності», ідентичності людської особи (як ідентичності її внутрішнього осереддя) та «множинної, гнучкої ідентичності», а також прояснити умови легітимного застосування цих концептів в сучасній філософії й соціальних науках. У статті розглянуто дві парадигми ідентичності: субстанційну, коли ідентичність речі шукають в якійсь незмінній властивності, що забезпечує її синхронну ідентичність, та формальну, коли ідентичність шукають у формі, структурі речі, що забезпечує її тривалість у часі та дає змогу зрозуміти діахронну ідентичність. Показано важливість застосування введених аналітичними філософами «критеріїв ідентичності» для зʼясування способу тривання в часі сутностей, які намагаються ідентифікувати, від матеріальних обʼєктів до колективних сутностей, включаючи ідентичність людської особи. Як осібну проблему виокремлено проблему субʼєктивної ідентичності, диференційовано два головних підхода до неї: менталістський та експресивістський. Перший з них зосереджений на внутрішньому світі людини, її спогадах і відчуттях, створюючи парадокси «ідентичності для себе», яка не є «ідентичнстю для інших», натомість другий дає змогу включити соціальний світ у визначення субʼєктивної ідентичності та сприяє перегляду кордонів внутрішнього та зовнішнього у визначенні людської самості. Проаналізовано сучасні звертання до ідентичності в соціальних науках і публічних дискурсах та показано суперечливість концепту «множинної, гетерогенної ідентичності», який формулює, а не розв’язує проблему субʼєктивної ідентичності як ідентифікації індивіда з різними соціальними групами.