ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

Стаття присвячена глобальним проблемам людства в умовах російсько-української війни. Показано, що дві актуальні глобальні проблеми, які постали перед людством у ХХI сторіччі, – це проблема війни і миру та проблема екології. Ці проблеми мають важливе теоретичне та практичне значення. У різний час та чи та проблема висувається на авансцену людської історії, але доконаним фактом є їхній безперечний і незмінний взаємозв’язок. Обґрунтовано, що нині екологічна ситуація в Україні істотно погіршується у зв’язку з російсько-українською  війною. Проте тут конче потрібен не лише діагноз хвороби, а й певні ліки. У дослідженні ґлобальних проблем людства, зокрема екологічної, необхідно здійснити не лише опис цих проблем, а й певну філософську рефлексію над ними. Слід здолати просвітницьку ілюзію, що людина чинить відповідно до набутих знань і що наука є панацеєю у розвʼязанні глобальних проблем людства, в тому числі екологічної проблеми. Автор погоджується з німецьким дослідником В. Кульманом, який вважає, що позбутися антропоцентризму стосовно природи взагалі неможливо. У зв'язку з цим запропоновано власний екологічний імператив: «Вчиняй із природою так, як би ти хотів, щоб вона вчиняла з тобою». У підмурку цього екологічного імперативу лежить своєрідно модифіковане «золоте правило», яке свого часу І. Кант трансформував у свій категоричний імператив. Обґрунтовано певні застереження щодо самого терміна «екологічна етика», адже етика – це теоретичне осмислення моралі, а ця категорія властива лише міжлюдському спілкуванню. Отже, етика можлива лише у суб’єкт-суб’єктних відносинах, а екологія, як відомо, є наукою про відношення між людиною і природою, яка не є суб’єктом. Тому й антропоцентризм у ставленні до природи є нездоланим. Інша річ, що ставлення людини до природи опосередковане ставленням до інших людей, так само як і ставлення людини до світу опосередковане ставленням людини до людини. У цьому контексті можливе моральні відносини у людській комунікації щодо природи. За такого розуміння екологічна етика не викликатиме особливих заперечень. Показано, що з усім тим центральна проблема цієї дисципліни так і залишається нерозвʼязаною. Чи є природа цінністю сама по собі, а чи вона є цінністю для людини? Якщо ми наполягатимемо на першій тезі, то неодмінно матимемо позицію натуралізму, якщо ж ми поділяємо другу тезу, то цей вибір неминуче призводитиме до антропоцентризму.  Тож варто погодитись із відомим німецьким дослідником К.М. Маєр-Абіхом, який вважає, що не людина є мірою всіх речей, а все, що нас оточує, є мірою нашої людськості.