Війна і сучасні виклики універсальній етиці (частина 2)

ПОВЕРНЕННЯ ДО ТЕМИ: Війна як етичний виклик

Анотація

Стаття спрямована на методологічне прояснення змісту поняття світу з подвійної точки зору – як окремого, колективного, світу життєдіяльності людей та, водночас, як основи їхнього особливого етичного життя. Останнє вимагає, по-перше, прояснення переходу від поширеного погляду на культуру як культивацію прогресивних якостей людини та цивілізованості людських спільнот до її розуміння як способу людського життя. По-друге, це потребує зміни сприйняття поняття культури із «зовнішньої», антропологічної точки зору її спостерігача та дослідника на позицію людини, належної до певної культури, тобто зсередини життя в культурі. Автор простежує такі зміни на основі присутнього у сьогоднішньому дискурсі війни зближення понять війни та культури. Відповідно, у статті обговорюються основні визначення поняття культури (Раймонд Ґес, Тері Іґлтон) та особлива увага приділяється гуманітарній традиції розуміння культури як партикулярного цілого – способу життя окремих національних спільнот, започаткованої Гердером. Це надає авторові підстави говорити про культуру в термінах світу культури та множини культурних світів. Звернення до поняття екзистенціальної війни, тобто війни, спрямованої на знищення певного культурного цілого, відкриває перспективу бачення реальності «зсередини» буття людини у світі цілого певної культури та з позиції остраху за існування її цілого. Це надає підстави звернутися до методології екзистенціально-онтологічного розуміння світу культури, розгорнутого у «Буття і часу» Гайдеґера, для філософського розуміння світу партикулярної, зокрема національної, культури. З посиланням на інтерпретацію Чарльзом Тейлором екзистенціалу людського буття у світі (Dasein) у статті простежується структура Гайдеґерової систематизації основних історичних уявлень про світ на тлі поняття онтологічної різниці – від розуміння світу як тотальності всього існуючого (сущих) до порушення питання про екзистенціальний сенс світу як цілісності людського буття, його «світовості». Як до прикладу можливості застосування екзистенціальної аналітики буття людини у світі автор привертає увагу до реконструкції онтології Гайдеґера у сфері політичної філософії (Де Сад) у якості, за визначенням самого Гайдеґера, «мета-онтології» для ширших завдань трансформації філософії, зокрема етики. Наприкінці статті автор звертається до прояснення Гайдеґером екзистенціалу світовості у його Марбурзських лекціях періоду «Буття і часу» на тлі розгляду Платонової ідеї блага як методологічної вказівки на можливе прояснення онтологічних засад етичного життя партикулярних культурних світів.